Єлизавета Хмарська, студентка 4-го курсу освітньої програми «Японська мова і література та переклад, англійська мова» Навчально-наукового інституту філології навчалася за програмою обміну в Університеті Аояма Ґакуїн (Японія) протягом осіннього семестру 2025-2026 навчального року. Нині вона вже повернулася до Київського національного університету імені Тараса Шевченка і старанно навчається, готуючись до складання іспитів та випуску.
Єлизавета Хмарська приїхала до Токіо з любов’ю до світової літератури. Вивчаючи японську мову в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, вона занурилася у твори японських авторів, шукаючи універсальні теми в японських оповідях. В Університеті Аояма Гакуїн вона живе серед того, що уявляла лише через історії, — відкриваючи для себе, як література служить одночасно вікном і мостом між культурами.
Єлизавета Хмарська зазначає: «Мої зв’язки з японською культурою розпочалися, як і в багатьох інших, з аніме, що мерехтіло на екрані телевізора в дитинстві. Але саме література по-справжньому захопила мою уяву та спрямувала мене на шлях, який зрештою привів мене до Токіо. Підлітком я натрапила на такі фільми, як «Расьомон» та «Токійська історія» — старі, чорно-білі, з довгими періодами тиші, які здавалися чужими за сучасними стандартами. Проте щось у цих фільмах залишилося зі мною. Я могла згадати конкретні сцени, емоції, які вони викликали, навіть через роки після їх перегляду.
Що мене приваблює в японській літературі, так це те, як автори взаємодіють зі світом навколо них. Візьмемо, наприклад, «Kokoro» Нацуме Сосекі. Роман тісно пов’язаний з епохою Мейдзі та зіткненням західних цінностей із традиційними японськими. Головний герой бореться зі змінами у швидко мінливому суспільстві — почуття, яке резонує з усіма, особливо в такі часи, як наш. Однак роман також містить елементи, унікальні для японців, що відображають конкретний історичний момент, якого просто бракує в інших літературах.
Завдяки навчанню я почала розглядати літературу як щось більше, ніж розвагу чи мистецтво. Це лінза для розуміння того, як різні культури обробляють подібний людський досвід. Навіть автори, з чиїми поглядами я не згодна, навчили мене чогось цінного, допомагаючи мені розпізнавати паралелі між суспільними проблемами Японії та України протягом десятиліть або розкриваючи припущення у моєму власному світогляді, які я раніше не ставила під сумнів».
Єлизавета Хмарська ділиться досвідом: «Життя в Японії дало мені можливість побачити, як мої власні знання та досвід вписуються в ширшу картину. Зростання в Україні, формування власної національної ідентичності та розуміння історії та труднощів моєї країни були глибоко формуючими, і перебування тут нічого з цього не змінило. Але це відкрило двері до перспектив, до яких я просто не мала доступу з дому».
Єлизавета Хмарська підкреслює: «Хоча я планую провести своє професійне життя в Україні, бо відчуваю глибокий зв’язок зі своєю власною культурою, я хотіла би повернутися до Японії через кілька років, щоб працювати тут і поглибити своє розуміння. Зараз я знаю, що є багато речей, які мені не під силу, просто тому, що я не повністю володію японською мовою. Я хотіла би повернутися, коли буду більш впевненню, можливо, щоб ефективніше ділитися українською культурою з японцями або щоб дізнатися, що насправді означає бути частиною ширшого азійського суспільства».
Єлизавета Хмарська наголошує: «Приїзд до Японії також надихнув мене стати кращим туристом у власній країні. Тут я виявила, що мені подобається подорожувати на самоті, шукаючи місця, що відображають японську культуру. Якщо я можу зробити це тут, я можу зробити те саме з українською культурою. Я вже почала планувати поїздки, щоб ретельніше дослідити Україну після повернення.
Досягаючи середини свого обміну та дивлячись у майбутнє повернення додому, я несу з собою щось цінніше, ніж будь-який окремий факт чи навичку. Я вчуся пам’ятати про кілька істин одночасно. Розуміти, що припущення, які працюють в одному контексті, можуть не застосовуватися в іншому, що людський досвід пов’язує нас, навіть якщо наші реакції відрізняються, і що справжнє розуміння вимагає не просто читання про культуру, а життя в ній — помилок, ставлень питань та відкритості до того, щоб ваша перспектива була оскаржена та розширена.»
Джерело: Інтерв’ю Єлизавети Хмарської
